ЛЕ́ВЕ́НЕЦЬ, нця́, ч., рідко.

1. Високий, дужий юнак. — Ой козаченьку, левенце! Не скажу я тобі, серце! (Чуб., V, 1874, 319).

2. Те саме, що гайдама́ка 1. [Марта:] Стривай! Ось старий левенець, здається, відтіля йде, то він розкаже нам, чи вже зібралися біля могили всі (К.-Карий, II, 1960, 93); Ватага левенців складалася з утікачів від кріпаччини (Панч, Гомон. Україна, 1954, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 459.

Левенець, нця, м. Молодець, рослый парень. Ой козаченьку, левенце! Не скажу я тобі, серце! Чуб. V. 319. То був з Хресців Кононенко Опанас, левенець… Молодий, та ба: мисливець!. Мкр. Н. 7. Левенець довго опинавсь і серцю не давав помоли. Мкр. Г. 18. Ум. Леве́нчик. Ой левенче, левенчику, вдовин сину, одинчику! Чи знаєш ти степи турецькії і проходи козацькії? Мет. 446.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 350.