ЛЕВА́ДА, и, ж. Присадибна ділянка землі з сінокосом, городом та плодовим садом або іншими деревами. По обидва береги Роставиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, неодгороджені тинами (Н.-Лев., 1956, 167); Лід містечком тягнулися левади, густо обсаджені на ровах високою дерезою (Вас., II, 1959, 50); Край села стоїть оселя, за оселею левада (Ю. Янов., V, 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 458.

Левада, ди, ж. Окопанное или огороженное мѣсто для сѣнокоса вблизи усадьбы. За городом левада, де збіралась громада. Ном. № 9091. Як би на вашій леваді та мій вітряк. Ном. 8968. Ум. Левадка. Кушів левадку, поставив вітряк і довіку їв хліб. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 349.

лева́да (зменшене — лева́дка) — обкопане або обгороджене місце для сінокосу поблизу садиби; див. ще по́ле. За городом левада, де зібралась громада (М. Номис); Як би на вашій леваді та мій вітряк (при­казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 330-331.