ЛЕ́БІДЬ, бедя, ч.

1. Великий перелітний дикий водоплавний птах з довгою, красиво вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір’ям. То не хмару снігів Буйний вітер навів,— Піднімаються лебеді білії (Бор., Тв., 1957, 123); Чи тільки в казці лебідь умирає Не з криком навісним, а з любим співом?.. (Л. Укр., І, 1951, 192); Озеро рівне, і чорний лебідь нечутна лине вздовж берега (Смолич, II, 1958, 11); * У порівн. Майнули перед нею коні, баскі, високі, прудкі, з крутими шиями, як у лебедів (Н.-Лев., І, 1956, 149); По Славуті пароплави Лебедями попливли (Стельмах, Жито.., 1954, 150); // Скульптурне зображення цього птаха. Еллади карта, Коцюбинський, на етажерці лебідь: оце і вся моя кімната,— заходьте коли-небудь! (Тич., І, 1957, 164).

2. ч., рідше ж., розм., перен., нар.-поет. Пестливе звертання до чоловіка або жінки. [Настя:] Боже мій! летять мої соколи, пливуть мої лебеді! (Н.-Лев., II, 1956, 464); [Тихон:] Не журись, .. моя лебідь: я своєму золотогривому коневі в одно ухо влізу, а в друге вилізу та й стану таким молодцем, що ні в казці сказать, ні пером описать (Вас., III, 1960, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 458.

Лебідь, бедя, м. Лебедь. Чи важко вам, лебеді, проти води пливучи? Н. п. Ум. Лебедець, лебедин, лебедонько, лебедочко. Лети, лети, лебедонько сивий, високо з орлами! Чуб. V. 756. Через бистрі річки білим лебедонькам переплини. Чуб. V. 369. Съ лебедемъ постоянно сравнивается казакъ и вообще мужчина. Вже ж білі лебеді серед ставу (в)пали, ой вже ж козаки в чистім полі стали. Чуб. V. 46. Да йшла дівка да яриною да ярина леліє, за нею іде козаченько, як лебідь біліє. Чуб. V. 23. Лебедин и лебедочко употребляются какъ ласкательное названіе по отношенію къ мужчинѣ, подобно тому, какъ въ русскомъ языкѣ слово «голубчикъ». Мій таточку, мій лебедочку! Мил. 185. Не цуройтесь, лебедики! Шевч. 87. Чого ж тепер заплакав ти?. Що серце порване, побите, що ось як жити довелося? Чи так, лебедику? — Еге. Шевч. 577.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 349.

ле́бідь (пестливі — лебе́дик, лебе́­донько, лебе́дочко; ж. лебеди́ця, ле­бі́дка, лебеди́ха, лебе́дя, пестливі — лебі́донька, лебе́донька, лебі́дочка, лебе́дочка; лебедя́, зменшено-пест­ливе — лебедя́тко — пташа лебе­дя) —

1) великий перелітний ди­кий водоплавний птах з довгою, красиво вигнутою шиєю і білим (рідше чорним) пір’ям; «святий птах» — символ чистоти, як фізич­ної, так і духовної; це стосується так званих ле́бедів-кликуні́в, опо­етизованих у літературі, почина­ючи зі «Слова о полку Ігоревім», де йдеться про спів лебедів-струн; звідси символіка співця, поета, ви­сокої поезії; за повір’ям, лебідь (мається на увазі ле́бідь-шипу́н) мо­же віщувати лихо, коли кричить (про них теж є в «Слові о полку Ігоревім»: «Кричать теліги опівно­чі, ніби лебеді налякані»); лебеди­на пара кликунів — символ по­дружньої вірності; у народній по­езії лебідь (лебідка) символізує дів­чину, жінку: «Ой вийду я за ворота, гуляю, гуляю, як білая лебедонька по тихім Дунаю» (у «Слові о полку Ігоревім» Обида-Діва «сплеснула лебединими кри­лами на синім морі»); лебідка — традиційний символ тужної жінки; лебідь також символізує моло­дого парубка, козака, хлопця: «Вже ж білі лебеді серед ставу впа­ли, Ой вже ж козаки в чистім полі стали»; за поведінкою птаха угаду­ють погоду, — «лебідь летить восе­ни — на сніг, а гуси ранньою вес­ною і осінню — на дощ», «лебеді пізно летять з півночі на південь — осінь буде тривалою». Налетіли ле­беді з броду, Сколотили в крини­ченьці воду (пісня); То не хмару сні­гів буйний вітер навіє, піднімаються лебеді білії (Л. Боровиковський); Під берегом там плавають лебедя­та (П. Чубинський); Я не лебідь, а лебедиця. Я князівна, — промовила до Юрка лебедиця людською мовою (І. Нечуй-Левицький); Лети, ле­ти, лебедонько сивий, високо з орла­ми! (пісня); Да йшла дівка да яриною, да ярина леліє, за нею іде коза­ченько, як лебідь біліє (пісня);

2) тільки лебе́дик = лебе́дочко — уживаються як пестливі назви па­рубка або чоловіка (також при порівнянні). Не цурайтесь, лебедики! (Т. Шевченко);

3) лебі́дка = лебі­́донька = лебі́дочка = лебе́дочка — уживаються як пестливі назви дів­чини або жінки, зокрема й матері («матінко лебідочко»), рідше — парубка, козака. — Марусенько моя, лебідочко, зірочко моя, рибоч­ко, перепеличко! — приговорював Василь, обнімаючи свою Марусю (Г. Квітка-Основ’яненко);

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 329-330.