ЛЕБЕДІ́ТИ, джу́, ди́ш, недок., діал.
1. Говорити неясно, неправильно вимовляючи слова; лепетати (про дітей). Дивився [Семен] у вікна, і причувалося йому, як діти лебеділи: — Тату! Сцо нам ви плинесли з міста?.. (Ірчан, II, 1958, 314); // Говорити незв’язно, нерозбірливо; белькотати. — Да-да-да!..— лебедів зовсім розварений інспектор, усідаючись на бричку (Дн. Чайка, Тв., 1960, 107); // Звертатися до кого-небудь ласкавими, ніжними словами. Ержі незабаром прокинулась і заплакала. Маргіт тривожно нахилилась над нею, щось ласкаво лебеділа до немовляти (Гончар, Новели, 1954, 55); * Образно. Смеречина шумілалегоньким [легеньким] шумом і нашіптувала.., що сеї ночі буде їх любість обіймати, і на ручках заколисувати, і над личком лебедіти (Черемш., Тв., 1960, 49).
2. Настирливо або слізно просити; жалібно молити. — Змилуйтеся,даруйте життв [життя] що я вам винен?..— лебедів хлопчина, коли Сенько ухватив його за ковнір сорочки і підняв праву руку над його головою (Фр.,УІІІ, 1952,190); З усіх боків тяглися до нього старці: сліпі, безногі — гугняво лебеділи милостині (Тулуб, Людолови, І, 1957, 16).
3. Співати, наспівувати (звичайно жалібні мелодії). Зачав пісню лебедіти слізними словами (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 457.