Про УКРЛІТ.ORG

лаяти

ЛА́ЯТИ1, ла́ю, ла́єш, недок., перех.

1. Різкими, образливими словами висловлювати осуд, докори. Сей коваль такий, що хоч би й паном йому бути, лихий та сварливий, господи милосердний! І жінку лає, і дочку (Вовчок, І, 1955, 34); — І чого ви їх [дітей] так лаєте? Це ж гріх, Василино,— починав [Марія] гудити молодицю (Стельмах, І, 1962, 222); // Обзивати кого-небудь принизливими, образливими словами. Дочок своїх вона лаяла мужичками, заставляла служити Кириликові (Мирний, І, 1954, 154); Я писала, наприклад, від імені товариства, а мене за те лаяли "анонімним писакою" — от і звичаї європейські (Л. Укр., V, 1956, 139); — Свистуни,— лаяв їх Тимко. Ті винувато підійшли до воза (Тют., Вир, 1960, 46).

2. Висловлювати своє незадоволення; корити (у 1 знач.). Посилаю Вам своє останнє оповідання і передчуваю, що будете лаяти мене за нього, бо я й сам себе лаю (Коцюб., III, 1956, 392); Генерал розбирав минулу операцію, кого лає, кого хвалить (Ю. Янов., І, 1958, 342).

ЛА́ЯТИ2, ла́ю, ла́єш, недок., рідко, на кого і без додатка. Те саме, що га́вкати 1. Нехай собака лає, вітер рознесе (Шевч., VI, 1957, 27); Тиша кругом. В селі там пси десь лають (Фр., XI, 1952, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 457.

Лаяти, лаю, єш, гл. Ругать, бранить. Ніхто не бив і не лаяв. Ном. Дати не дай, а лаяти не лай. Ном. № 4584. Лаяла, лаяла, — насилу ціле село перелаяла. Ном. № 3341. Тяжко плакала Ганнуся і не знала защо, защо мати знущається, лає-проклинає. Шевч. 21. Лаяти в батька, в матір, лаяти по московському. Ругать матерно. Ном. № 3536.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 348.

вгору