ЛА́ЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ла́яти¹. Ларька таки знали люди. Знали й гомоніли, що він — справді дорогий чоловік, хоч часто ходить і битий і лаяний (Вас., І, 1959, 105); // у знач. безос. присудк. сл. ла́яно. Вона пішла за дядька Тимоху, щоб не жити голодною.. Так казано в нас у сім’ї і лаяно її, казано, що вона одурила дядька Тимоху (Гр., І, 1963, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 457.