ЛА́ЩИТИСЯ, щуся, щишся, недок.
1. Те саме, що ла́ститися 1. [Деві (лащиться до Річарда):] Дай подивитись, дядьку, на те, що ти ліпив на кораблі (Л. Укр., III, 1952, 15); Обхопила йому [чоловікові] ноги і плакала — плакала нестримно і лащилась, як теля до матері (Ю. Янов., І, 1958, 77); — Мамочко! Я піду до бабусі..,— лащилася Тамара.— Хіба не пустиш? (Хижняк, Тамара, 1959, 110).
2. Линучи до людини, виявляти прив’язаність до неї (про тварин, переважно собак). Розумний звір підбіг до свого господаря і почав лащитися до нього (Фр., VII, 1951, 151); Собака.. роздивився, що то сам Оверко був, радісно завищав, засоромлено замахав хвостом, лащився (Горд., II, 1959, 185); Воно вже й величеньке [лисеня]. Кинулося до свого господаря, скавчить стиха, лащиться (Коп., Як вони.., 1961, 154); * Образно. — Як їй [кішці] дам понюхати своїх крапель, то перестане м’явкати, а так вам буде коло ніг лащитися, що аж їй будуть із шерсті іскри скакати (Фр., II, 1950, 397).
3. Лестощами домагатися чиєї-небудь прихильності; підлещуватися. Він іноді і лащиться до мене, та ненависне мені його те підлабузнювання (Мирний, III, 1954, 170); Як ластівка, впадала [Любов Прохорівна] й покірно лащилася до нього [чоловіка], аби приспати правду, аби сховати карб на молодім, гарячім, жіночім серці (Ле, Міжгір’я, 1953, 113); Дівчата насмішкувато переморгувались: лащиться прикажчик до Олени (Гончар, Таврія, 1952, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 456.