ЛАНЦЕ́Т, а, ч. Невеликий хірургічний ніж, гострий з обох боків. Лікар скрізь ходив з ланцетом.. і спермацетом, І чванивсь, як людей морив (Котл., І, 1952, 143); Він одчинив скляну шафу й брязнув купою блискучих хірургічних приладь. Він узяв з дека їх кілька — ланцетів, пінцетів та щипчиків (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 103); * Образно. Хай пензель твій буде блискучим ланцетом істотності і кометою в майбутнє… (Еллан, II, 1958, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 445.