ЛАНОВИ́Й, а́, е́, іст.

1. Який має стосунок до володіння або користування землею. На початку другої половини XVI ст. селянські господарства на Україні ділилися за майновим станом, на ряд груп: дворищні, .. ланові (Іст. УРСР. 1, 1953, 133); // у знач. ім. ланови́й, во́го, ч. Той, хто має ділянку землі або користується нею. Споконвіку провадилась у підліщан непримиренна війна з лановими та ставчанами. Наймитство — і досить ситі, земляні люди (Крот., Сини.., 1948, 13).

2. у знач. ім. ланови́й, во́го, ч. Наглядач за польовими роботами у поміщика. Збираймося, ходімо, бо лановий як запримітить, що нас немає, буде халепа! (Мирний, IV, 1955, 223); Коли б лановий був людиною, а не панським псом, Євдоким кинувся б до нього, але краще було перечекати (Стельмах, Хліб.., 1959, 583); // Польовий сторож. Лановий, постогнуючи, виліз в куреня (Свидн., Люборацькі, 1955, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 445.

Лановий, а́, е́

1) Поземельный.

2) м. Надсмотрщикъ за полевыми работами. А потім ягнята приснились у житі; лановий біжить та б’є мене добре і ніби, проклятий, свитину здирає. Шевч. 564. Дівчата на луці гребли… Найкращая з всього села, давненько вже у яр пішла, узявши глечик, та й не має: а лановий і не шукає, мов і не бачить. Шевч. 454.

3) Полевой сторожъ. Тпрру! — став жид під коливоротом. Лановий, постогнуючи, виліз з куріня ворота відчиняти. Св. Л. 309.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 343.

ланови́й —

1) у феодальному се­лі — той, хто мав ділянку землі, користувався нею;

2) наглядач за польовими роботами у поміщика. А лановий і не шукає, мов не бачить (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 328.