ЛАМПА́ДА, и, ж.
1. церк. Наповнена оливою невелика посудина з гнотом, яку заплюють перед іконами. Перед іконою пречистої Горить лампада уночі (Шевч., II, 1953, 222); Нарешті вона зітхнула, підійшла до кіота, поправила гнотик у лампаді, заслонила шторки (Мик., II, 1957, 295).
2. заст., поет. Світильник, лампа. [Анна:] Глянь, лишень, Долорес,— як блимає у сій гробниці світло, мов заслоняє хто і відслоняє… Ну що́, як там хто є? [Долорес:] То кажани навкруг лампади в’ються (Л. Укр., III, 1952, 338); Ключ у дверях задзвенів. Самота працьовита й спокійна Світить лампаду мою і розкладає папір (Рильський, І, 1956, 57); // перен. Про сяйво зірок. Снились їй ночі в серпанках сріблястих, Зір тихосяйні лампади, Крики пташечі [пташині], зітхання вітрів… (Олесь, Вибр., 1958, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 442.