ЛАКЕ́Й, я, ч.
1. Слуга у панів або при ресторані, готелі (в поміщицькому та буржуазному побуті). [Оля:] Як його пан не вчив, а доброго лакея з Тараса не виходило (Вас., III, 1960, 278); Лакеєві з нічного ресторана П’яненький пан гірчицею обличчя змазав (Еллан, І, 1958, 245).
2. перен., зневажл. Людина, яка підлабузнюється, вислужується перед ким-небудь; підлабузник. Якби селянське повстання не було подією загальнонаціонального політичного значення, есерівські лакеї з передпарламенту не кричали б про необхідність передати землю селянам (Ленін, 26, 1951, 166); Містер Уолл-стріт Упевнений, мабуть. Що, як рабом не буде бритт,— Лакеєм може буть (Бажан, Роки, 1957, 182).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 438.