ЛАЙДА́К, а, ч., діал.

1. Вбога бездомна людина. — Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (Стеф., Вибр., 1945, 34).

2. Уживається як лайливе слово. Увійшло в хату оце пиховате цабе, розсілося— і давай хизуватися.. — Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако! (Ковінька, Кутя.., 1960, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 437.

Лайдак, ка, м. Бездѣльникъ, мерзавецъ. Дала мене моя мати за лайдака, розійдеться худобонька хоть бы яка. Чуб. V. 210.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 341.

лайда́к (ж. лайда́чка) — вбога, бездомна людина; уживається та­кож як лайливе слово (у значенні «нероба», «мерзотник»). Дала мене моя мати за лайдака, розійдеться худобонька хоч би яка (П. Чубин­ський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 327.