ЛА́ЗНЯ, і, ж. Спеціальне приміщення, де паряться і миються. — Змилуйтесь, свате, я в сій зроду Лазні не купався (Г.-Арт., Байки.., 1958, 73); Челканов доповів, що лазня готова, можна йти митися (Мик., II, 1957, 431); * У порівн. В палаці була духота, як у лазні (Н.-Лев., IV, 1956, 28); // Миття в такому приміщенні. *У порівн. — Коли б так, щоб і недалеко, й рибки піймати,— вставив червоний, як після лазні, Матня (Мирний, І, 1949, 409).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 437.

Лазня, ні, ж.

1) Баня. Лазня в калу стоїть та людей миє. Ном. № 11285. Гаряче як у лазні. Ном. № 14038.

2) Низенькая хижина съ маленькимъ входомъ, куда можно только пролѣзть. Хата — так неначе лазня. — Що ж се — лазня? — Кажуть, що є такі дикі люде, що у їх у землянках, чи в курінцях нема дверей, а дірка, і туди лазять рачки. Оце тобі й буде лазня. Кіевск. у.

3) Яма для сохраненія хлѣба въ зернѣ. Ум. Лазенька. Пристав нові дверці до старої лазеньки. Ном. № 13296.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 341.