ЛА́ДНИЙ¹, а, е, розм.

1. Те саме, що га́рний 1; красивий (про зовнішні ознаки). Прибігаю до криниці,— беруть воду молодиці,— беруть воду, дають пити, не жаль ладну зачепити (Чуб., V, 1874, 143); Оглянувши Мотронку, Милорадович похвалив її: — Дуже ладна дівчина (Бурл., О. Вересай, 1959, 42); // Сонячний, погідний.— Ладний деньок буде завтра,— промовила Лесиха (Фр., І, 1955, 63); // Який заслуговує схвалення; добрий, слушний. — Управа каже, щоб на курси учителям грошви дали. — То й дать.. Се діло ладне (Мирний, І, 1955, 289).

2. Добре, вдало, акуратно зроблений, виконаний. Була се дівчина. Мужицький ладни й вкривав ї [її] стрій (Фр., XIII, 1954, 53); — Ладна робота! Ти у мене, Матвію, на всі руки майстер (Цюпа, Назустріч.., 1958. 388); // Вдало, зі смаком підібраний. — Син говорив мені, що у вас ладна бібліотека (Кол., Терен.., 1959, 47).

3. Діловитий (у 1 знач.), вправний (див. впра́вний²). Ладний господар.

4. Пройнятий доброзичливістю, приязню, ласкою; лагідний, ніжний. — Так я тобі й повірю. Всі ви майстри на ладні слова (Чаб., Тече вода.., 1961, 11).

5. Злагоджений, гармонійний (у 2 знач.). Потоцький любував з пригорку за ладним, огрядним рухом могутньої піхоти (Стар., Облога.., 1961, 37); З вікон аудиторій університету.. звучав ладний, суголосний хор юних голосів (Смолич, Мир.., 1958, 70).

ЛА́ДНИЙ², ла́ден, дна, дне, на що, до чого або з інфін., присудк. сл. Схильний, охочий що-небудь робити. Дівчата, ладні на такі штуки, побігли на город і принесли два здорові гарбузи (Н.-Лев., III, 1956, 25); Пораділи [учні], що вчителька самих у хаті лишила, то зараз і хату ладні перевернути! (Вас., І, 1959, 121); Ладний був до господарства її Стефан. Мав золоті руки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10); // Готовий до певних учинків; згоден на певну дію, стан. Чи відомий вам такий психічний стан, коли за один рідний згук, один образ рідний ладен буваєш заплатити роками життя? (Коцюб., І, 1955, 177); Ремінець муляв худе рамено молодого інженера, але він заради друга ладен був знести і не такі страждання (Дмит., Наречена, 1959, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 435.

Ладний, а, е.

1) Согласный.

2) Красивый. Ладна баба без єдваби. Ном. № 7516. Прибігаю до криниці, — беруть воду молодиці, — беруть воду, дають пити, не жаль ладну зачепити. Чуб. V. 143. Лужко ж моє ладне, мальоване. Чуб. V. 12. Вона йому ладна. Она ему нравится. Пай він любить, а його жадна, най тота зрадить, котра му ладна. Чуб. V. 16.

3) Порядочный, взрослый. Він уже ладний парубіка був, як узяли в москалі.

4) Свѣжій, доброкачественный. Гуцульський кінь стає при достатній паші, ладній і здоровій воді сильний, живий. Шух. І. 78. Ум. Ладненький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 340.