ЛА́ВКА¹, и, ж. Те саме, що ла́ва¹. Старший брат сів на лавці, а усі інші [діти] у рядочок коло його (Вовчок, І, 1955, 298); Біля зупинки посиділа [Тамара] на лавці і, не дочекавшись трамваю, вирішила пройтись (Хижняк, Тамара, 1959, 270); На верхній лавці, важко перевертаючись на бік, як лантух, крекче й сопе лісоруб Гутман (Кол., На фронті.., 1959, 31).

◊ Знахо́дити (знайти́) соки́ру під ла́вкою див. соки́ра.

ЛА́ВКА², и, ж., діал. Крамниця. Мати все турбувалася, коли б його у лавку піти, набрати Галі на плаття (Мирний, IV, 1955, 138).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 430.

Лавка, ки, ж.

1) Ум. отъ лава.

2) Доска въ ткацкомъ станкѣ, на которой сидить ткачиха. Конст. у.

3) Ткацкій снарядъ для вязанія начиння, то-же, что и стілець (См.) Конст. у.

4) Одинъ изъ двухъ гладкихъ продолговатыхъ кусочковъ дерева, находящихся внутри лавчастого замка (См.), посредствомъ которыхъ происходить замыканіе. Шух. І. 9.

5) мн. Лавки. Длинный рубанокъ. Шух. І. 87, 249.

6) Лавка (торговая), — заимств. изъ великорусскаго. Міщане, що лавки в місті тримали, а тепер чи й лавки у хаті є (т. е. обѣднѣли). Ном. № 10562.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 338.