ЛА́ВИЦЯ, і, ж., діал. Лава (див. ла́ва¹). Якимиха, побачивши гостей, кинулася по хаті: постирала лавицю й попросила сідати (Кобр., Вибр., 1954, 57); На чисто вимитих лавицях стояли відра з холодною водою (Гончар, III, 1959, 423).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 430.

Лавиця, ці, ж.

1) = і. Лава і. Я його кладу на полицю, а він паде на лавицю. Ном. № 13072. Въ гуцульской стаї служитъ постелью. Шух. І. 187. У гончаровъ къ ней прикрѣпленъ гончарный кругъ, на ней лежить глина, стоять жо́рна и пр. Шух. І. 260 — 262.

2) Лавиця сенаторська. Сената, собраніе сената. Кати сидять на лавицях в сенаті. K. ЦН. 208.

3) Подставки для веретінника. Шух. І. 149. Ум. Лавичка. Усядь, брате, на лавичку, сьорбай добру наливочку. Гол. І. 209.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 338.