ЛАБА́ЗНИК, а, ч., заст. Власник лабазу, а також продавець у лабазі. — Ну що то за безсердечний народ ці англійці. — Попи і лабазники! — сказав батько (Смолич, II, 1958, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 427.

Лабазник, ку, м. Раст. Spiraea Ulmaria. ЗЮЗО. І. 137.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 337.