Про УКРЛІТ.ORG

кінчик

КІ́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до кіне́ць1 1. На остатнім слові пані Качковська піднесла кінчик фартушка до очей (Л. Укр., III, 1952, 646); Мати з паляничкою в руках присіла на кінчик стільця (Панч, В дорозі, 1959, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 167.

вгору