КІННО́ТНИЙ, а, е. Прикм. до кінно́та. Боженко стоїть серед поля, де тупіт кіннотний і мла (Мал., Звенигора, 1959, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 165.