КІН, ко́ну, ч.
1. Місце, куди кладуть ставку в азартній грі.
◊ Ста́вити (поста́вити) на кін що: а) вносити свою ставку в спільну гру. Тут же, розмінявши полтиника, Данько поставив свою долю на кін (Гончар, Таврія, 1952, 67); б) (перен.) ризикувати. Він поставить на кін усе. Воля або смерть… (Коз., Гарячі руки, 1960, 165).
2. Спеціальний майданчик, на якому показують вистави; сцена. Посередині кону хата Степана Реви, котра виходить причілком до авансцени (Кроп., II, 1958, 44); На кін виходять розхвильовані актори (Ю. Янов., IV, 1959, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 163.