Про УКРЛІТ.ORG

кімната

КІМНА́ТА, и, ж.

1. Відокремлена стінами або перегородками частина будинку, квартири для проживання в ній; хата (у 2 знач.), покій. Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу [насаджу] (Шевч., II, 1953, 348); До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок (Л. Укр., II, 1951, 341); Спить спокійно у другій кімнаті кароокий, смуглявий синок (Сос., II, 1958, 105).

2. з означ. і чого. Приміщення спеціального призначення на виробництві, в установі тощо. Класна кімната в сільській школі; по стінах географічні карти, малюнки (Вас., III, 1960, 118); На Сумщині відкрито кімнати пропаганди передового досвіду (Рад. Укр., 10.I 1962, 2).

Кімна́та ма́тері й дити́ни — приміщення в будинку вокзалу, автостанції тощо для відпочинку транзитних пасажирів — матерів з дітьми.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 162.

Кімната, ти, ж. Въ малорусскихъ хатѣ, домѣ — небольшая комнатка, отгороженная въ большой общей комнатѣ; служить обыкновенно спальней. Вас. 195. У вдовиці дві світлиці, а третя кімната. Мет. 53. Поставлю хату і кімнату. Шевч. Піду я до кімнати постіль білу слати. Чуб. V. Мати собі стрівожилась, устала з-за стола і одвела її в кімнату. К. ЧР. 129. Ум. Кімнатка, кімнаточка. Він любив свою світличку з кімнаткою. Г. Барв. 143. Сам Сухобрус жив в сусідній кімнатці. Левиц. Пов.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 244.

вгору