КІ́ЛЬКО́РО, кілько́х, числ. неознач.-кільк., збірн., розм. Те саме, що кі́лька². Довкола огню сиділо кількоро людей, малих і великих (Фр., II, 1950, 29); Кількоро рук шанобливо вмочають у махорці пальці (Кач., II, 1958, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 161.

Кількоро нар. Нѣсколько. Як тарахне в стадо гусей, так разом кількоро їх і вб’є. О. 1861. XI. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 243.