КІ́БЧИКІВ, кова, кове. Прикм. до кі́бчик; належний кібчикові. На такий самісінький дубок я колись біля В’язового на Полтавщині до кібчикового гнізда дрався (Вишня, І, 1956, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 158.