КІ́БЕЦЬ, бця, ч. (Falco apivorus). Хижий корисний птах родини соколових, переважно з сірим або рудим пір’ям. Здалека чується — клекоче орел, лопотить своїм носом бушель, сова стогне божевільним реготом, кряче ворон, а кібці.. в’ються понад гіллям (Мирний, III, 1954, 293); Навколо самі птахи. Он кібець поніс у пазурах мишеня (Юхвід, Оля, 1959, 154); * У порівн. На його обличчі вирізнився гострий, мов у кібця, ніс (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 158.

Кібець, бця, м.

1) Кобчикъ. Ой намостив кібець гніздо на високій тополі. Н. п.

2) Названіе одного изъ играющихъ въ дѣтской игрѣ въ перепелицю. Ив. 25. Ум. Кібчик. Летять спастись в лісах обширних од злого кібчика когтей. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 242.

кі́бець (зменшене — кі́бчик, кіб­ченя́ — пташа кібця) = ко́бець —

1) хижий корисний птах родини соколових, перев. із сірим або ру­дим оперенням; у народній пісен­ній творчості символізує зальотни­ка, залицяльника: «Ой не ходи ко­ло води, жовтоногий кобче, Єсть у мене кращий тебе, доріженьку топче; Ой не ходи коло води жов­тими ногами, Єсть у мене кращий тебе з чорними бровами». Ой на­мостив кібець гніздо на високій то­полі (пісня); Летять спастись в лі­сах обширних од злого кібчика когтей (І. Котляревський); Кібчик — птичка невеличка, та пазурі гострі (прислів’я);

2) у дитячій грі «Пере­пелиця» — назва гравця.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 286.