КУШПЕ́ЛИТИ, ить, недок., діал.
1. Здіймати куряву; // Крутити (у 1 знач.). З повітчини йому добре видно, як кушпелить над лісом сніг і закидає дерева по саме черево (Епік, Тв., 1958, 394); Гуде, висвистує оскаженілий вітер, жене вулицею шмаття порваних газет, жбурляє почорніле листя, кушпелить порохнявою, розмітає на тротуарах сміття (Хижняк, Тамара, 1959, 15).
2. Іти, їхати і т. ін., здіймаючи куряву. Довго я
кушпелила босими ногами по шляху (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 6); Цей агітфургон.. цілими днями гасає по відділках або кушпелить грейдером аж у райцентр за новою кінострічкою чи в якихось інших справах (Гончар, Тронка, 1963, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 425.