КУШ¹, а, ч., розм. Певна сума грошей як винагорода за що-небудь. Критиці піддаються в сатирі й судді, які за добрий куш виправдовують злочинців і засуджують невинних людей (Рад. літ-во, 4, 1957, 91).

КУШ², виг. Мисливський вигук, за яким собака повинен лягти і замовкнути. Свисток… Сетер підбігає. — Лягай! Куш! Піль! Візьми! Тубо! Не руш! — Сетера вчили, як полювати птицю (Вишня, І, 1956, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 424.