КУЧЕРЯ́ВИТИСЯ, иться; мн. кучеря́вляться; недок. Витися, завиватися кучерями (про волосся). Звела очі, аж проти мене, на липовій лавці, старий, старий дід.. Борода біла нижче пояса кучерявиться (Вовчок, І, 1955, 10); На голові у нього кучерявиться коротке русяве волосся (Вас., І, 1959, 59); З-під берета її вибивалося пофарбоване рудувате волосся, що кучерявилося після завивки (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 543); // перен. Виділятися густим, розкішним листям (про дерева). У передсвітанковій імлі кучерявилась велика дика груша (Десняк, II, 1955, 339); Лісовод говорив стиха, але здавалося, що навколо вже кучерявилися й шуміли молоді діброви (Жур., До них іде.., 1952, 94); // перен. Утворювати хвилясту поверхню, схожу на завитки (про хмари, дим і т. ін.). Вилискуючи на сонці, вороні коні швидко помчали по у катаній широкій дорозі на північний захід. Тільки позаду кучерявилася хмарка пилюки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 423.