КУТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до куто́к. У куточку коло дверей стояла бабуся, боса, в керсетині порваній (Тесл., Вибр., 1950, 56); Сизокрилими голубками У куточках на вустах їй спурхнуло щось усмішками (Тич., І, 1957, 18); Вона злізла з дивана, підійшла до свого куточка і взяла на руки Хому (Забіла, Катруся.., 1955, 54); І знову на небо [думка], бо на землі горе, Бо на їй, широкій, куточка нема Тому, хто все знає (Шевч., І, 1951, 26); Маленька цяточка на землі, далеко не райський куточок, чорні весняні бурі, овечі кошари та молочай, а душа його [Дорошенка] звідусіль поривалася саме сюди (Гончар, Тронка, 1963, 152); Інша думка вже зринає, народжується в куточку серця: «А що коли Павлик і справді не винуватий?» (Донч., VI, 1957, 53); Правда, і в сій новій науці життя все ще зоставався якийсь таємний куточок (Л. Укр., III, 1952, 663); З шкури тюленя він обов’язково зробить чучело і віддасть його до шкільного куточка живої природи (Багмут, Щасл. день.., 1959, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 419.