Про УКРЛІТ.ORG

кутній

КУ́ТНІЙ, я, є. Розташований у кутку (у 1 знач.). Кутні вежі з тихим рипінням оберталися і мацали довгим промінням у гущавині саду (Смолич, І, 1958, 94); // заст. Те саме, що поку́тній. В кутньому вуглі стояв кіот з образами в срібних позолочених шатах (Стор., І, 1957, 234).

∆ Ку́тні зу́би — задні п’ять зубів з кожного боку обох щелеп. Повернув Печипір язиком у роті… аж так і є: намацав піввареника, що застряло у кутніх зубах (Кв.-Осн., II, 1956, 109); На кутніх зубах спробував [Дорохтей] золото (Стельмах, І, 1962, 50).

◊ Смія́тися (засмія́тися, регота́тися, зарегота́тися) на ку́тні [зу́би] — плакати. — Ми то тепер регочемо, а чи не доведеться нам на кутні зареготатись, як німець справді машиною весь хліб підніме? — спитав хтось (Мирний, IV, 1955, 243); — Ще й сміється, дурне! Щоб ти на кутні сміялося!.. (Ковінька, Кутя.., 1960, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 418.

Кутній, я, є.

1) Угловой. В кутньому углі стояв кіот з образами. Стор. II. 110.

2) Коренной (о зубахъ). Вх. Пч. І. 15. На кутні сміятися. Плакать. Ном. № 12640. Смійся, смійся! Засмієшся ти в мене на кутні! К. ЧР. 204.

3) Кутня кишка. = Кутниця. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 333.

вгору