КУСЬ, виг. Уживається як присудок за знач. куса́ти 1, 2. * Образно. Він [Лука Лукавий] мурличе бува, Ходить кішечкою. Кусь — і зубки схова За усмішечкою,.. (Біл., Зигзаг, 1956, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 417.