КУРІ́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. кури́ти¹ 1. — Він мені, доню, віку вкоротив на тридцять літ отим курінням (Збан., Морська чайка, 1959, 27); — Ні, курити не можна. На верхній палубі є місце для куріння (Ткач, Моряки, 1948, 117).

2. Те саме, що ку́риво 2. Запашний та білий стовп куріння підіймався вище й вище (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 33); Опинившись у костьолі, він мимоволі замилувався.. з розкішних ікон, .. корогов, що танули в хмарах ароматичного куріння (Тулуб, Людолови, І, 1957, 149).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 409.

Куріння, ня, с. Куреніе (табаку). А аже мені це куріння ввірилося! Геть з хати, усю хату запоганив своїм тютюном! Полт. г.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 330.