КУРНУ́ТИ¹, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до кури́ти¹. [Панас Захарович:] Тепер і курнути можна. (Крутить з газети здоровенну цигарку й дивиться на Дніпро) (Баш, П’єси, 1958і, 113).

КУРНУ́ТИ², ну́, не́ш, док., фам. Несподівано виїхати куди-небудь; втекти. Завтра ранісінько повстаємо і курнемо в село так, аж закуриться (Фр., II, 1950, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 412.

Курнути См. Курити.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 331.