КУРНИ́Й, а́, е́.
1. З курявою. Перед ним лежить дорога, ..Повна крем’яха, курна, І далека, і страшна (Щог., Поезії, 1958, 192); Ще за сонця, як по улицях гнали череди, над містечком густою хмарою стала курна темрява (Вас., І, 1959, 210); Вулиця, якою йшла Ольга, була курна. Праворуч їхали вози, тягнулась за возами худоба (Вільде, Сестри.., 1958, 110).
2. Який димить; димний (у 1 знач.). Теплі й запашні воскові свічі, зв’язані шворкою в товстий пучок, горіли курним факелом (Ільч., Серце жде, 1939, 5); // Який сповнює приміщення, повітря димом. В гірських селах ще в 1945-1947 рр. зустрічались курні печі (Матеріали з етногр.., 1956, 96); Могутні тепловози майже повністю витіснили курні паровози (Веч. Київ, 15.XI 1966, 2); // Сповнений диму. Після курної кузні морозне осіннє повітря залило лице Давидові рум’янцем (Головко, II, 1957, 17); Донбас попереду ввижався курний і рідний (Ю. Янов., І, 1954, 283).
3. Який опалюється піччю без димаря. Горішню часть [частину] хати наповняв дим,— як звичайно буває в курних хатах (Фр., VIII, 1952, 178); Дід мій ходив на заробітки, панам палаци мурував, а сам у курній хатині жив (Кучер, Дорога.., 1958, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 411.