КУРКУ́ЛЬСЬКИЙ, а, е. Прикм. до курку́ль. Під ногами горіла земля від куркульських повстань (Панч, В дорозі, 1959, 52); // Належний куркулеві, куркулям. — А ви, хлопці, кидайте на сани куркульське майно та повеземо його бідноті! (Тют., Вир, 1964, 168); // Який складається з куркулів. На поміч колоністам з глибини степу підходили куркульські банди — не раз доводилось бронепоїздам у підмогу кінноті відкривати вогонь зі всіх бортів, відбиваючись від банд і шаблею і картеччю (Гончар, II, 1959, 125); // Власт. куркулеві, такий, як у куркуля. Він збивав їх [гроші] з усією куркульською хитрістю, винахідливістю і скаредністю (Стельмах, II, 1962, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 411.