КУРКУЛЕ́НКО, а, ч., розм. Син куркуля. [Олена:] Товариші! Геть пластунів буржуазії, поповичів, куркуленків, ворогів пролетарської науки! (Мик., І, 1957, 173); — За тридцять п’ять років революції ми перевиховали князів та графів, не те що якихось куркуленків (Добр., Тече річка.., 1961, 201).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 410.