КУРА́, и́, ж., діал.

1. Курява. Іде чумак заморений, Курою покритий (Щог., Поезії, 1958, 434); Скочила я на віз; Михайло погнав коня так, що тільки кура по дорозі курить (Гр., Без хліба, 1958, 142); * У порівн. В битві розвіється гидь білопанська. Наче кура степова (Мас., Сорок.., 1957, 445).

2. Завірюха (у 1 знач.). Вітер.. підіймає Олю вгору І несе на білу гору, Де живе його сестра, Снігокрутниця кури (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 406.

Кура, ри, ж.

1) Пыль. Кура встає шляхом. Мир. ХРВ. 128. Куру підня́ти. Переносно: занести ссору. Чорт батька зна з чого таку куру підняли. Стор.

2) Мятель. В сніжну зіму, як нема кури, отара виходить в степ. О. 1862. V. Кух. 30.

Кура, ри, ж. Курица. На Юра сховається в житі кура. Ном. № 436. Жура кудкудаче. Вх. Лем. 429. Моя кура жовто-бура, ще й чубок, і на правій ніженьці мотузок. Н. п. Кури сокочуть, у міх не хочуть. Ном. Усі кури на сідалі. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 328.