КУПІДО́Н, а, ч. У римській міфології — бог кохання, у вигляді крилатого хлопчика з луком і стрілами. В жалю, в сльозах і в гіркім смутку Богиня сіла в просту будку. На передку сів Купідон (Котл., І, 1952, 217); // Зображення цього бога. Коло порога висів якийсь крилатий купідон, прив’язаний червоними стрічками до дерева, а коло груби, на гравюрі невеликої вартості Геркулес.. замірявся на страшного лева (Н.-Лев., III, 1956, 39); // перен., ірон. Дуже гарний, красивий юнак; красень; // перен. Про закоханого хлопчика, юнака. — Ах ти ж шмаровоз, шмаровоз! шмаркатий купідон, амур ти сопливий!.. Бач, що йому в голові! — Потім.. різко кинув: — До вечора в курник!.. Там скоро прохолонеш од любощів (Вас., І, 1959, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 403.