КУПЧИ́ХА, и, ж.
1. Жін. до купе́ць. Пидоря, не дивлячись на її тридцять літ, підхопила собі двадцятилітнього молодця з міських міщан, одкупилася, крамницю завела і незабаром купчихою стала (Мирний, IV, 1955, 31); Тут чекала її ще немила несподіванка, бо хоч знала, що кошичок коштує десять крейцерів, то купчиха заціпила п’ятнадцять (Кобр., Вибр., 1954, 72).
2. Жінка з купецького стану, дружина купця. Удова-купчиха прийняла її наостанку за хліб та одежу (Мирний, III, 1954, 20); До вікон влипши, наставляють вуха купці й купчихи, панни й паничі (Бажан, Вибр., 1940, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 406.