КУ́ПОЛ, а, ч.

1. Опуклий дах, що має форму півкулі; баня. За якийсь час перед подорожніми заблищав купол монастирської церкви (Мик., II, 1957, 269); Коли під куполом цирку акробат виконує якийсь карколомний номер, оркестр раптово замовкає (Рад. Укр., 2.Х 1962, 3); * Образно. В Радянському Союзі індивідуальна творчість письменників, по-перше, об’єднана під одним куполом Спілки,— куполом, який колонами своїми стоїть на грунті творчості народної (Тич., III, 1957, 98); * У порівн. Самітно стояла грубезна липа на горбі, наче величезний купол над лісовим храмом (Он., Іду.., 1958, 25).

2. перен. Куляста поверхня або предмет такої форми. Кущі в одному місці зовсім сплелися верховіттям, утворивши просторий купол (Смолич, II, 1958, 47); Поблизу Ромен, коло соляного купола гори Золотухи, радянські геологи відкрили нафту (Цюпа, Україна.., 1960, 174); То просто була система парашута така: купол не суцільний, а смужками-стрічками (Гончар, Тронка, 1963, 23); По голубому куполу неба ширяють якісь вузькі, чорні птахи (Вільде, Наші батьки.., 1946, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 404.