КУМІ́ВСТВО, а, с.

1. Стосунки між кумами.

2. перен., зневажл. Потурання по службі своїм друзям або родичам на шкоду справі. Кумівство, поблажки, які часто допускають бригадири, дуже шкодять справі (Рад. Укр., 27.I 1961, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 398.

Кумівство, ва, с. Кумовья. Ми собі кумівство, ходім трохи в домівство. Гол. І. 216.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 324.

кумі́вство — один із видів духов­ної спорідненості; традиційний народний звичай обрання для но­вонародженої дитини «других батьків» — її опікунів та покровителів, а також стосунки між кума­ми («Кого люди за люди мають, з тим кумаються», «Кумай не кумай, а своє думай»). Умерла дитина, то й кумівство пропало (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 320.