КУ́МІВ, мова, мове. Належний кумові. Невтямки, мабуть, їй, яке то з кумового пива буде диво, а не озивається і не пита (Вовчок, VI, 1956, 280); // Прикм. до кум¹. Перед репродуктором стоїть кумова мама (сімдесят три їй), ..держиться за стільця і підскакує (Вишня, І, 1956, 399).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 398.

Кумів, мова, ве Принадлежащій куму. Поночі рвав угірки в кумовому городі. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 324.