КУМЕ́ДНО, розм. Присл. до куме́дний. Всі вибухнули голосним реготом, так кумедно вертівся та перекривлювався дротар [артист цирку] (Фр., II, 1950, 88); Тихо пішов [Остап] обніжком, як чорногуз, кумедно широко ступаючи (Головко, II, 1957, 211); Він стояв і дивився мені в очі, кумедно посміхаючись (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 397.