КУМЕ́ДНИК, а, ч., розм. Те саме, що жартівни́к. Де вже там на такого кумедника ображатись. Цей Семен розсмішить хоч кого! (Ільч., Серце жде, 1939, 256); // Те саме, що дива́к. Учні лісової школи зрідка кидають вкрадливі погляди. Що, мовляв, надумав оцей кумедник? Звичайну сосну висаджує з кримською (Рудь, Гомін.., 1959, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 397.