КУМАЧЕ́ВИЙ, а, е. Зробл. із кумачу. Просторий зал червоного кутка з довгим столом під кумачевою скатертиною, з книжковими шафами, шаховим і патефонним столиками займав другу половину будинку (Вол., Місячне срібло, 1961, 269); // Кольору кумачу; яскраво-червоний. Тепер у неї тільки й думки, котрий очіпок до лиця: чи гурочковий [огірковий], чи кумачевий, чи квітчастий (Барв., Опов.., 1902, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 397.