КУМА́СЕНЬКА, и, ж. Пестл. до кума́. Ой піду я до куми. Наговоримось сами: Гей, кумасенько моя, А чи любиш гультяя? (Черн., Поезії, 1959, 232); — Куди це ти, кумасенько, біжиш? Даєш неначе з ляку драла, — Гука Ховрах (Гл., Вибр., 1951, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 397.