КУМ¹, а, ч.; мн. ку́ми́, ку́мі́в.

1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. Був у нього.. приятель, цилюрик, та ще й Мару син кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Кв.-Осн., II, 1956, 82); [Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу… (Корн., II, 1955, 209); Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми — рідня: кум, сват, брат, племінник (Тют., Вир, 1964, 369).

Куми́ — кум і кума разом. — Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище… (Шевч., І, 1951, 314); Стрі́чні куми́ — перші зустрічні, яких запрошують бути кумами. — Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли,— радять йому добрі приятелі (Мирний, IV, 1955, 22); Проси́ти (кли́кати) в ку́ми — запрошувати бути кумом або кумою. — Я тебе до себе в куми прошу… Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити (Мирний, IV, 1955, 225); Хто не чув її .. пісень на весіллях та артільних святах? Хто не кликав її у куми? (Тют., Вир, 1964, 425).

2. заст. Приятель (у звертанні). — Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка. — Ходіть-но до мене персиків їсти (Гончар, III, 1959, 128).

3. нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках. Ніхто не бачив, тільки зорі. Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Гл., Вибр., 1951,107).

КУМ², КУМ-КУ́М, виг. Звуконаслідування, що означає крик жаби. Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: — Квок-квок! Кум-кум! (Забіла, Одна сім’я, 1950, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 396 - 397.

Кум, ма, м. Кумъ. То Хмельницький теє догадав, кумом його до себе прохав. Дума. Куми. Кумъ и кума вмѣстѣ. В кого діти мруть, то треба тому брати кумів стрічних. Ном. № 83. Неси ж в хату, а я верти кинусь за кумами. Шевч. 102. Одкупні куми. Кумовья, замѣняющіе, послѣ соотвѣтственнаго народнаго обряда, прежнихъ, обыкновенныхъ, кумовьевъ, при чемъ послѣдніе совершенно теряютъ всѣ права кумовьевъ, — такая замѣна дѣлается только въ случаѣ долгой болѣзни ребенка. См. Купо́вана мати. Мнж. 183. Про́хані куми. Обыкновенные воспріемники. Мнж. 183. Стрічані куми. Встрѣчные кумовья. Мнж. 183. Рідний кум. Кумъ-воспріемникъ по отношенію къ отцу дитяти, послѣдній же — просто кум. Мнж. 183. Ум. Кумась, куме́ць, кумочок, кумцьо. Здоров, кумасю мій, Кіндрате! Гліб. Прийде кумець на обідець, а ложки не буде. Ном. № 11899. Ой щучечки за для кумочка, а карасі за для кумасі. Посл. Та кумцьо таки не випив. Св. Л. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 323.

кум (пестливі — кума́сь, куме́ць, кумо́чок, ку́мцьо) —

1) хрещений батько (тобто названий, що бере участь в обряді хрещення дитини) щодо хрещеника, його батьків: батько дитини щодо хрещеного батька і хрещеної матері. Ой куме, куме, добра горілка (пісня); Здоров, кумасю мій, Кіндрате! (Л. Глібов); Прийде кумець на обідець, а ложки не буде (М. Номис); Ой щучечкизадля кумочка, а карасі задля кумасі (приповідка);

2) куми́ — кум і кума́ (див.) разом; вибирали кумів перев. поміж свояками, яких любили і поважали (їх називали кли́каними кума́ми); батьки, діти яких вмира­ють після народження, беруть у куми при народженні нової дити­ни перших зустрічних (їх ще нази­вають стрі́чними кума́ми); коли ди­тина після хрестин хворіла, брали одкупни́х кумі́в, яким подавали ди­тину через вікно, а на роздоріжжі куми кидали нечистому жертву-відкупне (перев. їстівне) зі слова­ми: «На тобі, чорте, плату!»; куми стають рідними дитині, яку вони охрестили, їхнім батькам і між со­бою; народ не схвалює гріховодства між ними, хоч допускає, що таке часом трапляється: «Молодий козак Нечай з кумою Хмельниць­кого мед-вино кружляють» або ще: «Звари мені судака, Щоб і юшка була, І юшечка, і петрушечка. Ти ж моя кума люба, кума душечка» (образ вареної ри́би (див.), як і в ін­ших піснях, свідчить, що стосунки між кумами зайшли поза визначе­ну моральними устоями межу); за­стерігають: «Кум із кумою повинні жити, як брат із рідною сестрою», «Кум із кумою родичі од голови до пояса». Кинусь за кумами в Городи­ще… (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 319-320.