КУЛІ́Ш, лешу́, ч. Густий суп (звичайно з пшона). Густенька каша, Та каша, бачте, та не наша, А наш несолоний куліш — Як знаєш, так його і їж (Шевч., II, 1953, 223); Іваниха не відповіла,— не хотіла вже заводитись,— і почала розпалювати в печі та приставляти куліш (Л. Укр., III, 1952, 563); В перший вечір сів [Олексій] з нами всіма за стіл вечеряти, не погребував пшоняним кулешем, який зварила в печі мати (Цюпа, Три явори, 1958, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 391.

Куліш, шу, м. Жидкая каша. Чуб. VII. 439. Хоч куліш, та з перцем. Ном. № 5072. Тут з салом галушки лигали, лемішку і куліш глитали. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 322.

кулі́ш — українська національна страва — густий суп (звичайно з пшона); як проста селянська (і ко­зацька) їжа виступає об’єктом гу­мору: «Хоч куліш, та з перцем», «Хоч куліш, та виделками (та на виделці)». Од кулішу ніг не поколишу (М. Номис); Тут з салом галуш­ки лигали, лемішку і куліш глитали (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 319.