КУ́ЛЬКА, и, ж.; мн. ку́льки́, ку́льо́к.

1. Зменш. до ку́ля¹ 2; маленька куля. Більша частина товариства сиділа мовчки з похиленими головами або, крутячи кульки з хліба, трохи нетерпеливо поглядала на промовця (Фр., VI, 1951, 212); Розплющив [Матюха] очі заспані — над головою кульки блискучі ліжка, від стіни килим і черевичок голубий із жовтим, гарусний,— Лізина робота (Головко, II, 1957, 42); * У порівн. Біжить Айше, як золота кулька, й червоні кіски женуться за нею, немов проміння (Коцюб., II, 1955, 159).

2. Зменш. до ку́ля¹ 3. Ой свиснула кулька, Не злилася, А газдиня кров’ю Залилася (Фр., XIII, 1954, 387); Прокіпчук зупинився серед загону і свої.. очі здержав [затримав] на непомітній могилці із низьким хрестиком.— Спиш, братчику, а ми по тобі сіємо жита.. Бацнула кулька в голову — і впав (Ірчан, II, 1958, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 393.

Кулька, ки, ж. Ум. отъ куля.

1) Шарикъ, 2) Пулька. Кулька — не дулька: як уразить, шо заболить. Вас. 214.

3) Массивный глиняный кружокъ съ дырой посрединѣ: раскаленный до красна бросается въ сосудъ съ водой для нагрѣванія послѣдней. Вас. 182.

4) Родъ клейма для овецъ въ видѣ пробитаго въ ухѣ круглаго отверстія. Мнж. 182.

5) Дырочка для застегиванія въ обшлагахъ женской сорочки. Гол. Од. 20.

6) Раст. Prunus insititia. ЗЮЗО. I. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 323.