КУЛЕМЕ́ТНИЙ, а, е. Прикм. до кулеме́т. По найвидніших гребенях ворог виставив поодинокі кулеметні гнізда (Гончар, III, 1959, 95); Кулеметні черги краяли степове безгоміння (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 5); // Озброєний кулеметом (кулеметами), її прозивали Жабі. Вона пішла в кулеметний загін (Досв., Вибр., 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 390.