КУЛАЧИ́ЩЕ, а, ч. і с. Збільш. до кула́к 1. — Як телепне [Тарасій] по голові кулачищем (Н.-Лев., III, 1956, 397); Гей, як Біда теє вчула, Кулачищем замахнула (Фр., X, 1954, 135); Два бандити навалились на нього, наносячи удари здоровенними кулачищами (Цю-па, Три явори, 1958, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 390.